Стент сечоводу: що це, навіщо встановлюють і як з ним жити

Сечовідний стент — це тонка гнучка трубка, яку тимчасово встановлюють у сечовід для забезпечення вільного відтоку сечі з нирки до сечового міхура.

Найчастіше стент застосовують після урологічних операцій, при сечокам’яній хворобі або у випадках, коли сечовід тимчасово звужений чи заблокований.

Стент не є лікуванням сам по собі, а допоміжним етапом, який захищає нирку та дозволяє уникнути ускладнень.

Сечовідний стент (часто його називають JJ-стент) — це:

• тонка  гнучка трубочка зі спеціального поліуретану або силікону;

• з закрученими кінцями («петельками») на обох краях;

• один кінець розташовується в нирці, інший — у сечовому міхурі.

Завдяки такій формі стент фіксується всередині та не зміщується.

Основні показання:

• після уретероскопії та видалення каменів;

• після лазерного дроблення каменів;

• при набряку або травмі сечоводу;

• при нирковій коліці з порушенням відтоку сечі;

• при інфекції сечових шляхів на фоні обструкції;

• після складних операцій на нирці або сечоводі;

• при зовнішньому здавленні сечоводу (пухлина, запалення).

Головна мета — захистити нирку від підвищеного тиску та інфекції.

У більшості випадків:

• процедура проводиться ендоскопічно;

• без розрізів;

• через уретру та сечовий міхур;

• під загальною або спінальною анестезією.

Саме встановлення займає кілька хвилин і зазвичай є частиною основної операції.

Термін залежить від ситуації:

• кілька днів або тижнів — після операцій;

• 1–3 місяці — при складному перебігу;

• у рідкісних випадках — довше, але тільки під контролем лікаря;

• є спеціальні стенти для довготривалого використання, зазвичай їх використовують при онкологічних захворюваннях чи звуженнях сечоводу - з ними можна бути до року.

Стент не можна залишати надовго без нагляду, оскільки він може обростати солями та викликати ускладнення.

Наявність стента — це не норма, але допустимий тимчасовий стан.

Можливі симптоми:

• часті позиви до сечовипускання;

• дискомфорт або біль у боці чи внизу живота;

• печіння при сечовипусканні;

• домішки крові в сечі;

• біль після фізичного навантаження;

• неприємні відчуття наприкінці сечовипускання.

У більшості випадків ці симптоми небезпечними не є, але можуть знижувати якість життя.

Негайно зверніться за медичною допомогою, якщо:

• температура тіла зростає (понад 38 °C);

• різкий біль, який не знімається знеболювальними;

• сильна слабкість, озноб;

• значна кількість крові в сечі;

• неможливо помочитися;

• різке погіршення самопочуття.

Це може свідчити про інфекцію або порушення роботи стента.

Рекомендується:

• пити достатньо рідини (якщо немає протипоказів);

• уникати важких фізичних навантажень;

• обмежити алкоголь;

• не терпіти при позивах до сечовипускання;

• приймати призначені лікарем препарати;

• не ігнорувати контрольні огляди.

Самостійно «звикати» до сильного болю — помилка.

Видалення:

• проводиться амбулаторно;

• зазвичай займає кілька хвилин;

• може виконуватися під місцевим знеболенням;

• у більшості пацієнтів переноситься легко.

Після видалення можливий короткочасний дискомфорт, який швидко минає.

Сам по собі — ні, якщо:

• встановлений за показаннями;

• не перевищено рекомендований термін;

• є спостереження лікаря.

Небезпека виникає при ігноруванні контролю або самолікуванні.

Сечовідний стент — це тимчасовий інструмент, який:

• захищає нирку;

• дозволяє уникнути ускладнень;

• є важливою частиною лікування при сечокам’яній хворобі та після операцій.

Якщо стент встановлено — важливо розуміти, навіщо він потрібен, скільки часу його носити і коли звертатися до лікаря.

Потрібна консультація уролога?

Очно в Києві або онлайн — за попереднім записом.